Сучасні підходи до формування мовленнєвого етикету дітей дошкільного віку

 Консультація
Сучасні підходи до формування мовленнєвого етикету дітей дошкільного віку
Підготувала вихователь Шкіль Л.М.

Сучасний етап розвитку суспільства висуває нові завдання виховання дітей дошкільного віку. Велике значення надається проблемі виховання культури спілкування дітей, у вирішенні якої провідну роль відіграє формування комунікативних функцій мовлення, як центральної ланки розвитку дитини.
Комунікативна компетенція вважається запорукою успіху у професійній сфері життя людини. Як мовленнєва культура, що містить такі елементи – правильна артикуляція, багатий словниковий запас, доцільне вживання слів та граматичних форм, так і культура спілкування, свідчать про високий культурний та інтелектуальний розвиток людини.
У дошкільний період дитина відчуває потребу в емоційному, жвавому спілкуванні з дорослими та ровесниками. Під час спілкування з дорослими дошкільники вдосконалюють своє мовлення, набувають досвіду та мовленнєвих навичок, вміння слухати й думати.
Спілкування дітей дошкільного віку, перш за все, відбувається в родині. У дитини, що прийшла в дитячий садок, коло спілкування розширюється – додається спілкування з однолітками, з вихователями та іншими працівниками дошкільного закладу.
Завдання батьків і педагогів – виховувати у дитини культуру спілкування.
Які найбільш важливі моральні якості хочемо ми бачити в наших дітях?
Ввічливість. Вона прикрашає людину, робить її привабливою, викликає в оточуючих почуття симпатії. Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість. Без неї неможливо уявити взаємовідносини людей. Ввічливість дітей повинна ґрунтуватися на щирості, доброзичливості, повазі до оточуючих. Ввічливість набуває ціну, якщо вона проявляється дитиною за велінням серця .
Делікатність – сестра ввічливості. Людина, наділена цією якістю, ніколи не завдасть незручності оточуючим, не дасть приводу відчувати власну перевагу
Скромність – повага та чуйність до людей, висока вимогливість до самому собі. Необхідно формувати у дітей це уміння.
Товариськість – доброзичливості, привітності до оточуючих. Дитина, котра переживає радість від спілкування з однолітками, з готовністю поступиться іграшкою товаришеві, аби бути поряд з ним.
Мовленнєвий етикет є складовою культури мовленнєвого спілкування. Людство упродовж століть виробило прийнятні форми спілкування, які будувалися на правилах і традиціях кожного народу, а також були зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичним устроєм країни.
Суспільство виробило правила поведінки. Насамперед «Біблія»та народна мудрість вчили, що і як треба робити, тобто дотримуватись умов етикету. Етикет – це сукупність правил, які регламентують зовнішні прояви людських відносин.
Мовленнєвий етикет – цесистема сталих форм спілкування, що використовуються суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співбесідників.
Вчити дітей словесній ввічливості та культурі мовленнєвого спілкування потрібно з раннього дитинства, враховуючи те, що це період розвитку мовленнєвого спілкування, оволодіння рідною мовою, соціалізації дитини, засвоєння норм і правил поведінки.
Правила мовленнєвого етикету.
Завжди під час розмови виявляйте ввічливість, враховуючи вік, статус, авторитет співрозмовника.
Звертаючись до людини, потрібно називати її по імені. Старших називайте на «Ви».
Неухильно і послідовно виказуйте доброзичливе ставлення до співрозмовника.
Обов’язково потрібно говорити при зустрічі слова вітання.
Уважно прислухайся до свого мовлення, критично аналізуйте себе і реакцію слухача.
Ввічливість не дозволяє перебивати співрозмовника. Повага до співрозмовника – найважливіше правило спілкування.
Не дозволяйте собі негативних оцінок співрозмовника та образливих слів на його адресу.
Не виставляйте своє «Я» на показ.
Завжди прагніть навіть у дрібницях бути правдивим та щирим.
Навчіться усміхатися, бо щира усмішка – це мистецтво.
Ввічливо розмовляйте з усіма рідними, близькими і чужими людьми, зі своїми однолітками.
Не перебивайте чиєїсь розмови.
Під час розмови поводьтесь скромно, спокійно, дивіться в очі співрозмовнику, не розмахуйте руками.
Умійте помовчати, коли це необхідно. Не розмовляйте голосно там, де інші люди займаються своїми справами, у транспорті, на вулиці.
Не намагайтеся бути схожим на когось. Знайдіть себе і будьте самі собою. Пам’ятайте, що на землі немає іншої такої людини, як Ви. Не забувайте, що ваше мовлення – взірець для наслідування.
Ввічливе ставлення до людини виражається різними лексико-граматичними засобами.
Однією з найважливіших форм привернення уваги, встановлення контакту зі співрозмовником є звертання. Українська мова протягом століть виробила цілий ряд звертань, які задовольняють потреби мовця в найрізноманітніших ситуаціях спілкування. При звертанні до незнайомих осіб (особи) чи в офіційній обстановці використовують: Дорогі друзі! (Дорогий друже!) Панове! (Пане! – до чоловіка чи хлопця від 18 років; Пані! – до жінки; Панно! – до дівчини (до 25 років, якщо вона незаміжня) Вельмишановні пані та панове! Добродії! (Добродію! Добродійко!) Товариші! (Товаришу! Товаришко!) Громадяни! (Громадянине! Громадянко!) Товаришу капітане (капітан)! Пане капітане (капітан)! Шановна громадо! Шановна спільното! Шановне товариство! Шановні колеги! Добірне товариство! Люди добрі! Господарю! Господине! Юначе! (Молодче!) Дядьку! (Тітко!) У сім’ї: Дочко! Сину! Мамо! Тату! (Батьку!) Бабо! Діду!, а ще краще з використанням суфіксів суб’єктивної оцінки: Донечко! Синочку! Мамочко! Мамусю! Татку! Таточку! Бабусю! Бабунечко! Дідусю! Андрійку! Васильку!
До ділових партнерів потрібно звертатися на ви (як до співробітників, так і до клієнтів). Таке звертання – необхідний інструмент підтримання нормальних службових відносин і трудової дисципліни в колективі та встановлення партнерських стосунків з клієнтами.
Вітання – один з найважливіших знаків мовленнєвого етикету. З вітання розпочинається спілкування. Існує чимало слів вітання. Звичайно їх супроводжують посмішкою та потиском руки. Історія цього жесту, який існує у багатьох народів, йде з глибоких віків. Колись розкрита долоня свідчила про мирні наміри. Людина, зустрівши на шляху іншу, протягувала руку, показуючи, що в ній немає палиці, каменя, зброї. І в наш час потиск руки свідчить про дружнє ставлення до людини.
Формули вітання тісно пов’язані з формулами побажання, оскільки найчастіше ми не лише вітаємо, але й проявляємо інтерес, підтримуємо встановлені відносини й контакти. Добрий день! Доброго дня! Добридень! Здрастуйте! Здорові будьте! Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий вечір! Доброго вечора! Добривечір! Добраніч! На добраніч! Доброго здоров‘я! Привіт! (розмовно-просторічне). Вітаю! Слава Україні! – Героям слава! Слава Ісусу Христу! – Слава навіки!Христос рождається! – Славімо Його! (на Святвечір, Різдво). З Різдвом Христовим! Христос воскрес! – Воістину воскрес! (на Великдень). Дай, Боже, щастя! З приїздом Вас! Поздоровляю Вас! Зі святом Вас! Щасливих Вам свят! Бажаю Вам приємно провести свята (відсвяткувати)! Вітаю з днем народження! Бажаю (зичу) Вам здоров‘я, щастя, успіхів! Бажаю (зичу) щасливого Нового року! З Новим роком! Хай щастить у Новому році! Хай здійсняться всі ваші мрії! На здоров‘я! Дозвольте вітати Вас від імені… (офіційне). Дозвольте поздоровити… Моє шанування! Наше щире вітання… (іронічне). Привіт (вітання) з України! (в чужій країні). Я хочу (мені хочеться) привітати Вас. Я хотіла б привітати Вас. Прийміть найкращі вітання. Після вітання найчастіше додають: Як живете? Як життя? Як справи? У жодному випадку не варто казати: Здоров! Драстє! Прівєтік! – це просторічні кальки. Вихована людина завжди привітно вітається, незалежно від того, який у неї настрій. Першим вітає молодший старшого, чоловік жінку, підлеглий керівника, але руку першими подають старший за віком, жінка чи керівник. Перша фраза вітання належить тому, хто заходить до приміщення, незалежно від віку чи посади. Незалежно від віку, статі й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. У селі вітаються з усіма, кого зустрічають. У місті звичайно вітаються зі знайомими, сусідами, з не знайомими особисто людьми, якщо зустрічаються з ними досить часто (з продавцем у магазині, листоношею тощо). Прийшовши в гості, передусім вітають господиню, потім господаря, інших жінок і чоловіків у порядку, в якому вони сидять. Вибираючи вітальну формулу, потрібно зважити на час спілкування: ранок, день чи вечір.
Український мовленнєвий етикет має різноманітні формули прощання: До побачення! (у будь-якій ситуації). Усього найкращого! Усього доброго! На все добре! (у будь-якій ситуації з відтінком побажання). До зустрічі! (замість До побачення, коли передбачається зустріч). До завтра! До неділі! До зустрічі в неділю! Хай щастить вам! Щасти тобі! (невимушене, дружнє, з побажанням). На добраніч! Добраніч! Спокійної ночі! (прощання на ніч). Всього! Привіт! (вживається добре знайомими, близькими людьми, найчастіше серед молоді. Привіт кажуть як при зустрічі, так і при прощанні). Прощайте! Прощавайте! (коли розлучаються на довгий час). Бувай! Бувайте! Бувайте здорові! Бувай здоровий! Ходи здоровий! Ходіть здорові! (розмовне). Дозвольте попрощатися! (офіційне). Дозвольте відкланятися! (офіційне, вживається людьми старшого віку). Пока! (просторічне). Вибачте, мені час (пора) іти! На жаль, я поспішаю. Сподіваюсь, ми скоро побачимось. Щасливо! Щасливої дороги! При прощанні прийнято передавати вітання близьким, рідним чи друзям співрозмовника, навіть якщо з ними особисто не знайомі. Передавай вітання (привіт)… Вітання вашим батькам! Вітайте ваших батьків! Прощаючись, за звичаєм, подають руку, а близьких людей, рідних -цілують.
Просити вибачення можна у формі: Пробачте (вибачте) мені, будь ласка. Прошу вибачення (але не Вибачаюсь!). Простіть мені. Даруйте мені (розмовне). Перепрошую (діалектне, характерне для подільських, волинських та інших південно-західних говірок, виникло під впливом польської мови). Я дуже жалкую… Мені дуже шкода… Прийміть мої вибачення… Дозвольте просити вибачення… Не гнівайтесь на мене… Я не можу не вибачитись перед Вами… Якщо можеш, вибач мені… Не сердься на мене… Вибачати можна: Будь ласка (тобто Вибачаю). Нічого.Нема за що (розмовне). Ну що Ви! (розмовне). Якщо хочемо про щось запитати незнайому людину, потрібно використати спочатку звертання (Пані! Добродійко!Жіночко! (розмовне). Бабусю! тощо), потім привітатися, а далі: Вибачте, будь ласка, Ви не знаєте … ? Вибачте, будь ласка, Ви не скажете…? Вибачте, будь ласка, чи не могли б Ви сказати …? Вибачте, будь ласка, чи не могли б Ви мені допомогти…
Дякують так: Дякую! (нейтральне). Щиро дякую! (велика міра вдячності). Спасибі! (нейтральне). Сердечне спасибі! ( велика міра вдячності). Велике спасибі! Гарно дякую! Дуже дякую! (просторічні). Увага! Дякувати на… – архаїчна форма, дякувати за що… — нова форма. Отже, у розмові можна дякувати на добрім слові, але краще, сучасніше -Дякую за добре слово. Відповідь на побутові запитання: Як справи? Як… ?-Дякую! (за виявлену увагу) і доповнюємо відповіддю: Дякую! Все добре. Вже всі здорові. За столом: Смачного!-Дякую! Дякують не лише за великі, але й за дрібні послуги: незнайомій людині в транспорті за закомпостований талон, продавцю в крамниці, добродієві, що притримав двері, коли ви виходили, тощо. Не забуваймо дякувати батькам, рідним за щоденні турботи, добрі стосунки, співпереживання радості і тривог.
Запрошення, прохання, наказ – це спонукання співрозмовника до дії, виражене на шкалі від добровільності до примусовості, від прохання до категоричності. В українській мові це забезпечується формулами: Будь ласка… Будьте ласкаві… Будьте люб‘язні…Прошу Вас… Чи не могли б Ви… Чи можу я попрохати Вас… Маю до Вас прохання… Не відмовте у проханні. Чи можу звернутися до Вас із проханням… Якщо Ваша ласка… Якщо Вам не важко… Можливо, Ви мені допоможете… Зробити! (найбільший вияв категоричності наказу – використовується в армії). Зроби! Зробіть! – наказ (зробіть, будь ласка – ввічливість). Потрібно зробити. Потрібно було б зробити… Чи не могли б Ви зробити… Я б просила…( відтінок категоричності). Якщо Вам не важко… Я прошу Вас… Я хотіла попросити Вас… Чи можу я попросити Вас? Чи не можу я попросити Вас … ? Чи не хотіли б Ви … ? Чи не бажаєте Ви …? Чи не могли б Ви … ? Дозвольте Вас запросити… Я хочу запросити Вас до себе. Проходьте, будь ласка (прошу, проходьте). Підійдіть, будь ласка, ближче! Прошу, сідайте (сідайте, будь ласка!) Ласкаво просимо! Давайте проведемо вечір разом. Я хочу попросити Вас зробити мені послугу. Пропоную Вам зіграти в шахи. Чи можете Ви позичити мені свій… Прошу допомогти мені зробити…. Скажіть, будь ласка, котра година? Будьте ласкаві, напишіть. Будьте такі ласкаві, поясніть. Будьте ласкаві пояснити. Дозвольте мені увійти (вийти, запитати Вас, відповісти, потурбувати Вас). Чи можу я попрохати? Будь ласка, зачини двері! Може, ти зачиниш двері?! Чи не хотів би ти зачинити двері?! Безсумнівно. Безумовно. Звичайно. Ми в цьому впевнені. Будь ласка. Прошу (у значенні будь ласка). Гаразд. Добре. З приємністю. Із задоволенням. Ще б пак.
Формули згоди, підтвердження: Згоден. Домовилися. Я не заперечую. Ви маєте рацію. Це справді так. Авжеж. Чудово. Так. Саме так. Напевно. Обов’язково. Безперечно.
Формули заперечення, відмови: Ні. Ні, це не так. Нас це не влаштовує. Я не згодний (згоден). Це не точно. Не можна. Не можу. Не хочу. Ні, не бажаю. У жодному разі! Це неможливо. Цього не може бути! Ви не маєте рації (рос. Вы не правы). Ви помиляєтесь. Не треба. Я заперечую це. На жаль, не зможу (пом’якшена відмова). Шкодую (шкода), алеямуиіу (повинен) відмовитися (пом’якшена відмова). Нізащо. Про це не може бути й мови! Нічого подібного! Це даремна трата часу. Не гай даремно часу. Дякую, я не можу. Не варто про це нагадувати. З мене цього досить! (роздратовано). Вам кажуть, що ні! (згрубіле). Цього ще не вистачало! (роздратовано). Аж ніяк.
Стимулювання та корекція розмови: Продовжуйте. Ми Вас слухаємо. А що Ви можете сказати про це (з цього приводу)? Хто ще бажає висловитись (виступити)? Подивимося на це питання з іншого боку. Вибачте, я переб’ю Вас… Вибачте, але я хочу відзначити (зауважити, звернути увагу), що… Прошу вибачити, що перебиваю, але не відхиляйтесь від теми. Ви відійшли від теми. Повернемося до нашої теми. Я все ж таки хотів би повернутися до розмови (до проблеми) про…
Формули вираження співчуття: Прийміть мої співчуття. Я Вас розумію. Я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання). Це болить і мені. Це не може нікого залишити байдужим. Я теж перейнялася Вашим болем (бідою, горем, тривогою). Я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу, Ваш неспокій…). Треба триматися. Не впадайте у відчай (час все розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль…). Не варто так побиватися (перейматися). Не нарікайте на долю! Не гнівіть Бога! Ще все налагодиться. Ще засвітить Вам сонце!
Пропозицію, пораду можна висловити так: Дозвольте висловити мою думку щодо… А чи не варто б… А чи не можна б… Чи не спробувати б Вам … Чи (не) були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду). Чи не погодилися б Ви на мою пропозицію… Дозвольте Вам запропонувати… Чи (не)могла (міг) бия… Не гнівайтесь, будь ласка, але… Якщо буде на те Ваша ласка, то… Якби була Ваша ласка, то… Якби Ви були такі ласкаві …
У наші дні церемонії представлення не надається серйозного значення. І все-таки існують певні правила, знати які корисно. Молодші завжди першими представляються старшим, чоловік першим представляється жінці, хлопець – дівчині. Знайомлячи двох людей, спочатку називають молодшого, а потім – старшого, наприклад: Моя подруга Оленка -моя мама, Ольга Семенівна або: Мамо, познайомся, будь ласка, мій друг Ігор. У відповідь звичайно кажуть: Дуже приємно. Якщо ви знайомите двох осіб одного віку, то першим називаєте більш близьку людину, наприклад: Мій брат Іван —моя однокласниця Наталка. Хлопця представляємо дівчині: Петро — Наталка. Незалежно від свого службового становища, чоловік повинен підвестися, коли до його кабінету увійшла жінка, вийти з-за столу і чекати, поки жінка не представиться. Якщо ви забули або не змогли зрозуміти ім’я людини, яку вам представляють, не соромтесь попросити людину ще раз назвати своє ім’я. Якщо хтось неправильно вимовляє ваше ім’я, ввічливо виправте людину.
Талант кожного мовця полягає в умінні вибрати із традиційного мовного етикету доречну формулу залежно від ситуації, в якій перебуває людина, врахувавши специфіку адресата, умови спілкування, регіональні особливості, жанр розмови тощо.